Актуально
50960 переглядів
Виглядає, що найкращою моделлю очищення суспільства від тоталітарних метастаз є досвід денацифікації Німеччини. Є ще доволі успішний досвід Чехії, який однак нам уже нам не підходить у повному варіанті, тому що в Україні вже втрачено момент початку перетворень — заражена кров посткомуністичної номенклатури проникла в новостворені і "реформовані" структури суспільства.
Дещо ближчий нам досвід Естонії та Латвії - антисуспільне посткомуністичне коріння було викорчоване з огляду на конкретні акти протистояння і абсолютно конкретні антинаціональні (антинародні) дії .
Абстрактна і розмита ідея суду на злочинами комунізму в Україні може перетворитися в щось путяще, зрозуміле і цілком конкретне, якщо вказати конкретні причини та злочини щодо яких слід вести розслідування, виявляти і притягувати до відповідальності винних.
Інакше надалі продовжуватимется інерція, за якою в Україні домінуватимуть сили, ідеї, та клани, створені колись для винищення українського народу.
Я абсолютно переконаний , що для зламання волі українського народу до опору, паралізування його імпульсу до розвику, комуністична номенклатура, починаючи з осені 1992 використовує ту саму технологію "голодної удавки", яка використовувалася нею в часі революції, громадянської війни, голодоморів 1933 і 1946 років.
Тому українське суспільство просто не зможе рухатися вперед, не розібравшись у тому, що немов чавунне ядро, приковане ланцюгом до ноги каторжника, волочиться за ним з того страшногого минулого.
Знаковим у цьому є той безперечний факт, що нібито нова і нібито незалежна українська держава надалі робить вигляд, що у 1933 і 1946 роках в Україні нічого не сталося, не було масових винищеннь українців як в самій Україні, так за її межами (наприклад, на Кубані).
Про важливість цього і про небезпеку, яку відчуває номенклатура стосовно справи голодоморів, свідчить той факт, що практично одним із першим політичних вбивств в незалежній (номенклатурній) Україні стала смерть влітку 1992 року голови товариства "Голодомор" Володимира Маняка, яка сталася внаслідок "атокатастрофи" та наступного "доліковування" в не відомо звідки виниклій "санітарній" машині. Через два чи три місяці так само драматично "померла" його дружина Коваленко, яка взяла на себе справу чоловіка - їй стало погано просто на засіданні оркомітету (міжнародного) по відзначенню 60-ї роковини Голодомору 1933 року і вона так само як чоловік "померла" у машині швидкої "допомоги". Українські "писателі", які в основному складали цей комітет, "правильно понялі політику партії", принишкли і практично спустили всю цю акцю “на гальмах”.
Однак виглядає, що 60-річчя Голодомору все таки "відсвяткувала" номенклатура - декрети та постанови новоспеченого прем'єра Кучми у 1992-1993 дивовижно синхронно повторювали розпорядження і постанови Сталіна, московського та та українського ЦК. Тих, хто цікавиться, раджу подивитися відповідну літературу - така снхронність та схожість об"єктивно існує.
Характериними були, наприклад, такі речі: листопад - грудень 1992 року - повна ліквідація всіх пільг та економічних підвалин для українського друку, ліквідація Фонду українського кіно, податковий удар по самоокупності преси, ліквідація пільг для освіти, науки та пенсійного забезпечення. У цей же час 60 років тому (осінь 1932 року) були видані розпорядження про обмеження вживання української мови у діловодстві, ліквідацію українських шкіл на Кубані та Північному Кавказі, про "припинення українізації" та інші.
Кінець грудня 1992 - "колективізація" промислових підприємств - декрет Кучми про передання цих підприємств з рук Фонду Держмайна (як це було згідно Закону, прийнятому ВР України), і передача їх в розпорядженням Кабміну, однак із забороною цьому Кабміну "вмішуватися у справи підприємств". Аналогія 1932 року звичайно всім відома.
Перелом 1992-1993 року - Кучма фактично вводить внутрішню блокаду експорту товарів з України - одним указом заборонено експортувати будь-що ліквідне з України, другим указом (декретом) призначає в якості головного експортера для цього фірму, головою якої став не хто інший, як вже знайомий усім пан Волков.
І фінальним акордом було запущено, задуману ще навесні 1992 року, "боротьбу з надмірним споживанням і доходами населення".
Це проявилося у Декреті Кучми про обмеження фонду зарплати і замороження його на рівні 1990 року (зверніть увагу - в чисельному вимірі, без врахування знецінення рубля і купона.). Підприємства та бізнесменів зобовязували не платити своїм робітникам більше папірців і нулів, аніж вони платили у 1990 році. У разі переплати - в бюджет держави забиралася сума цієї "переплати".
Однак це стало абсолютно абсурдним внаслід страхітливої інфляції (до 100% у місяць) запущеної іншими декретами Кучми. Суми місячної зарплати, “дозволеної” рівнем 1990 року, вже у березні 1993 року часто не вистачало навіть на булку хліба. Директори та бізнесмени з жахом зрозуміли - уряд Прем"єр-Міністра Кучми строго заборонив виплачувати заробітну плату в Україні!
Першими отямилися директори державні - вони таки й перестали платити цю зарплату, приватні ж підприємці почали винаходити способи обійти цю заборону і шукати способи, аби платити заробітну плату нелегально.
У ці ж дні вводиться податок на додану вартість з варварською ставкою у 30%. Всі українську товари таким чином стають автоматично на 30% дорожчими. Поряд з ним вводяться ще податки на прибуток підприємств і врешті податок на прибутки громадян, яким обкладається все, що уціло від попередніх декретів Прем’єр-Міністра.
Таким чином і було спричинено ту кризу, з якої Україна не може виборсатися і досьогодні - промисловий приріст 2001 року — це лише відносний зріст порівняно з рівнем минулого і позаминулого року. У порівнянні ж з 1992 - це лише нікчемні погойдування на дні глибокої економічної ями.
Самі тоді отримала реанімуючий імпульс вже майже похована Комуністична партія - внаслідок прем’єрської діяльності Кучми гасло "При комунистах было лучше" став надзвичайно актуальним і популярним. Коли деякі народні депутати (наприклад, Лук’яненко) намагалися знову ставити питання голодоморів, з них лише насміхалися - "Дивіться - у вашій "незалежній" люди також он не мають що їсти.."
Те, що курс на штучне обмеження зарплат та споживання не був особистою забаганкою Кучми, а відображав свідому політику української посткомуністичної номенклатури, підтвердив своє діяльністю Юхим Звягільський, який зайняв посаду прем’єра після Кучми. Він не тільки залишив недоторканими майже всі “блокадні” декрети та розпорядження свого попередника, але й довів обмеження у сфері заробітної плати майже до повного абсурду – згідно запровадженої ним “прогресивної” шкали оподаткування майже всі доходи громадянина України, які перевищували суму еквівалентну приблизно 100 $, … повині були вилучатися у бюджет.
Поблизу майже кожного населеного пункту Східної та центральної України знаходяться відомі всім місця масових поховань жертв голодоморів та розстрілів. Декілька раз, з ініціативи того ж Лук’яненка, повторювалися спроби через органи прокуратури різного рівня порушити процедуру розслідування по фактах масового вбивства жителів України шляхом створення штучного голоду. Однак на всіх рівнях з Прокуратури були отримані відмови. Підстав для таких відмов абсолютно немає - такі речі підпадають під означення злочинів проти людства, а отже згідно закодавства України не мають строку давності.
Місця таких похованнь навколо колишніх приміських сіл зараз увійшли в межі міста Києва. Теперішньому прокурору міста Києва пану Гайсинському можна завдячувати за чергову відмову відкрити таке розслідування. Прокуратура Києва в доволі цинічній формі відмовила у відкритті слідчої справи як по фактах масових похованнь жертв голодомору, так і по факту масових рострілів у Биківнянському лісі. А пан Гайсинський тим часом дуже зайнятий тим, що час від часу тягає на світ старі фальшивки, спрямовані проти Ющенка і Національного банку України.
Але Україна не може рухатися далі, допоки раз і назавжди не розвяже для себе і для всього світу проблему 1933 і 1946 років. Проблеми, які виникли перед Україною та українцями у 1993 році є тому наглядним підтвердженням.
Повторюю, напридатнішим для цього є досвід післявоєнної Німеччини. А цей досвід включає в себе і Нюрнберзький трибунал, і "денацифікацію", і цілу серію трибуналів та судів нижчого рівня.
Тому пропоную повторити цей досвід, тільки з врахуванням української "специфіки":
у відповідності з Конституцією України та чинним законодавством добиватися наступного :
1. Засудження на державному рівні (прийняття відповідного Закону) практики голодомору, геноциду, етноциду і русифікації в Україні, яка проводилася КПРС за часів СРСР і продовжується вже в незалежній Україні під керівництвом колишньої номенклатури КПРС.
2. Визнати ( на рівні Закону) український етнос, українську культуру і українську мову жертвами геноциду і етноциду і передбачити систему компенсацій і програму фінансованих з бюджету заходів щодо їх відтворення. За приклад може служити впровадження івриту в Ізраїлі та відновлення єврейської спільноти в Німеччині, яке проводилося за кошт німецького уряду.
3. Відкрити на рівні регіональних прокуратур розслідування по всіх відомих фактах масових репресій та масового людовбивства, в тому числі шляхом доведення до голодної смерті, встановити прізвища винних і посібників, а також прізвища всіх жертв і потерпілих. Генеральній прокуратурі ініціювати розслідування щодо встановлення ступеня вини у цьому політичнних, громадських організацій, державних установ України, громадян та установ іноземних держав.
4. Встановити (на рівні Закону) компенсацію постраждалим, їх сімям, установам та громадським організаціям, які були знищені та переслідувані в перебігу репресій та етноциду. Передбачити, що кошти для цього повинні надходити з бюджетів України, Росії та інших держав, які в тій чи іншій мірі визнають себе правонаступниками СРСР, а також з конфіскації майна осіб, організацій, установ, щодо яких судовим чином встановлена причетність до здіснення цих злочинів.
5. Визнати недійсними всі пільги, нагороди, матеріальні заохочення та майно, отримане як за часів СРСР так в незалежній Україні внаслідок участі в згаданому вище геноциді, етноциді та репресіях проти українського етносу, культури та мови. Встановити процедуру анулювання цих пільг та привілеїв, вилучення та конфіскації нагород, коштів та майна, а також прибутків та дивідендів від нього, які були отримані внаслідок використання цих пільг та привілеїв, а також матеріальої винагороди за участь в заходах по організації репресій, геноциду та етноциду проти українського етносу.
6. Визнати правомірними претензії КПУ на правонаступництво КПРС та її майно з одночасним відкриттям слідчо-судової процедури щодо причетності КПРС (ВКП(б)) до планування і скоєння згаданих злочинів проти людства.
7. Все вищевказане поширити стосовно інших етнічних груп в Україні , які стали жертвами геноциду, етноциду і масових репресій - кримських татарів, вірменів, греків, гагаузів, українських німців та інших.
16.08.2001
Публiкацiї за темою «Політологія»:
