Актуально
23690 переглядів
 |
І все-таки варто звернути увагу тих, хто працює над цими змінами, на деякі дуже важливі речі. І нехай потім ніхто з учасників Асамблеї чи представників влади не каже, мовляв, «ми не знали», «ми не врахували», «нас не попередили».
За всіх обставин оновлений чи повністю новий Основний Закон має максимально чітко й недвозначно виписати засади територіальної єдності України, всіляко обмежуючи можливості сепаратистського тлумачення його норм. Зокрема, в контексті відкритих чи прихованих територіальних претензій до держави особливої ваги набуває однозначне трактування в Конституції статусу Автономної Республіки Крим та міста-регіону Севастополь.
У деяких країнах права, обов’язки й відповідальність автономних утворень ретельно прописані саме в конституціях. Найяскравішим прикладом може бути Іспанія, де в Основному Законі докладно визначено обсяг прав і обов’язків Каталонії, Галісії, Країни Басків, Андалузії, Арагону та ін. Тож варто зрозуміліше викласти й у Конституції України особливості відносин між центральною владою та владою АРК, порядок функціонування і сферу повноважень Верховної Ради Криму, порядок формування й розпуску його уряду, зазначити відсутність права сецесії (відокремлення) автономії. З огляду на останні реалії, не завадило б спеціально уточнити, що місцеві референдуми можуть бути здійснені лише в межах відповідної компетенції, тобто село, селище, район, місто, область і АРК не можуть вирішувати питань, які перебувають у віданні Української держави, привласнювати функції Верховної Ради України.
Особливий інтерес у цьому контексті становить місто-регіон Севастополь. Автор цих рядків є севастопольцем у четвертому поколінні, а тому непогано обізнаний із тамтешніми реаліями. Уже багато років місцеві (й не лише місцеві, й не лише українські) ентузіасти активно лобіюють закон про статус цієї територіальної одиниці. На жаль, практично всі проекти такого документа для України є неприйнятними, бо не враховують реалій країни та міста. Зокрема, ініціатори закону обумовлюють потребу в ньому тим, що Севастополь, на відміну від Бердянська, Скадовська чи інших міст, не має свого мера, а керівні поточні функції в ньому здійснює голова державної адміністрації, якого призначає Президент. Ці ентузіасти демонструють лукавство, удаючи, ніби Севастополь як місто не відрізняється від Скадовська чи Бердянська. Адже мова про цілий регіон, який охоплює доволі велику територію з Білокам’янськом (Інкерманом) та Балаклавою, кількома селищами й селами. Себто це така собі міні-область, морські кордони якої є водночас державними для України. На її території дислокуються війська Російської Федерації і розташована головна база вітчизняних Військово-Морських сил. База РФ у севастопольському регіоні не є компактною, її залоги розкидано по всьому місту, і ніякої межі між базою і «не-базою» не існує.
Щонайменше 15% населення в місті становлять громадяни Російської Федерації, а осіб із двома паспортами значно більше. Скільки, точно невідомо, але ймовірно, що загалом перших і других – близько половини дорослої людності. У Севастополі діють органи Федеральної служби безпеки РФ, Служби зовнішньої розвідки, Головного розвідувального управління, Генштабу Збройних сил РФ і навіть військова прокуратура її Північно-Кавказького армійського округу, друкуються щонайменше два десятки газет антиукраїнського спрямування. Із чотирьох місцевих телеканалів лише один лояльний до нашої держави.
Отже, Севастополь не Житомир і не Полтава, це місто, де стоять іноземні війська, де населення постійно зазнає інформаційного, політичного, культурного і психологічного тиску з-за кордону. За таких умов там має функціонувати, аж до закінчення терміну перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на українській території, пряме президентське правління у формі державної адміністрації, але доцільність існування міської ради викликає неабиякі сумніви. Упродовж усіх років незалежності України саме Севастопольська міськрада виступала головним генератором сепаратистської активності в місті, страшенно далеко виходячи за межі своїх повноважень і перебираючи на себе функції суто політичного органу.
Отож, з огляду на особливі обставини Севастополя, такий орган, як міська рада, корисно було б скасувати. Після виводу російського флоту та наземних військ до цієї проблематики можна повернутися, ідентифікувавши систему тамтешнього міського самоврядування з рештою міст України.
А замість закону про статус Севастополя треба чітко прописати відповідні норми в Конституції. Всі проекти такого закону більше чи менше виводили місто за межі правового поля України, юридично обґрунтовуючи претензії на його становище як держави у державі. Чого варті лише вимоги щодо участі цієї адміністративно-територіальної одиниці у визначенні зовнішньої та військової політики Української держави, на роль майже рівноправного учасника переговорів щодо перебування іноземних військ на українській території тощо. До речі, всі особливості адміністрування в Севастополі пов’язані лише з фактом присутності там іноземних військ. Після закриття військової бази РФ зникне й потреба в особливому статусі. Тоді треба буде лише чітко розділити в межах прав Севастополя ті, що належать місту й регіону, аби не відбувалося бюрократичних ігор, спровокованих подвійним становищем.
А поки що статус міста-регіону Севастополя має бути виписаний у Конституції так, щоб не залишати жодних можливостей для сепаратистських спекуляцій як в Україні, так і за її межами й не заохочувати місцевих структур, якими маніпулюють із-за кордону, до деструктивних дій. Інша річ, що ідея окремого міста-регіону за роки незалежності України міцно вкорінилась у свідомості севастопольців, і через це навіть деякі діячі АРК звинувачують їх у локальному сепаратизмі. Однак усі заклики до відмови від нинішнього статусу й повернення до складу Криму (як це було за часів РРФСР і УРСР) не мають підтримки серед місцевих жителів. Тобто наразі Севастополь усе-таки має залишитися 27-м регіоном України, але з чітко прописаними функціями, правами й відповідальністю в правовому полі держави.
Теоретично оновлена чи нова Конституція дає унікальну можливість зміцнити єдність України, нормалізувати відносини між Києвом та регіонами, посилити доцентрові й послабити відцентрові тенденції. Утім, практично, на жаль, шансів на це вкрай мало. Але було б великою і непрощенною помилкою навіть не поставити цього питання.
Публiкацiї за темою «Державність»:
