Актуально
3287 переглядів
 |
На тлі нових загрозливих дій Росії, яка стягнула на східних кордонах України та в окупованому Криму найбільшу кількість військ з початку війни 2014 року, Зеленський заявив, що «НАТО - це єдиний шлях до закінчення війни на Донбасі».
«ПДЧ стане справжнім сигналом для Росії», - заявив український керівник у розмові з генеральним секретарем НАТО Єнсом Столтенберґом 6 квітня, йдеться в офіційному повідомленні Києва.
Але керівник НАТО у своєму повідомленні про ту розмову не згадав тему ПДЧ.
«Я телефонував президентові Зеленському, щоб висловити серйозну стурбованість військовою активністю Росії всередині і довкола України та продовженням порушень припинення вогню. НАТО твердо підтримує суверенітет і територіальну цілісність України. Ми віддані нашому твердому партнерству», - написав Єнс Столтенберґ у Twitter того ж дня.
Речниця Білого дому Джен Псакі, коментуючи той заклик Києва, визнала, що українські прагнення обговорюють і додала, що «це рішення буде схвалювати НАТО».
Представники урядів Латвії і Литви повідомили, що будуть пропонувати колегам в альянсі обговорити рішення про ПДЧ для України, але речник німецького уряду тими днями сказав, що «питання членства України в НАТО зараз не стоїть на порядку денному».
У відповідь на запит «Голосу Америки» до штаб-квартири НАТО відповісти на прямий заклик президента Зеленського прес-служба альянсу розіслала коротке пояснення з повтореннями запевнень про підтримку України і з закликами до реформ, але, знову ж таки, без згадки про ПДЧ.
Слово «членство» у тій відповіді використане лише один раз: «У питанні членства НАТО має політику відкритих дверей і союзники дотримуються свого рішення, ухваленого на Бухарестському саміті 208 року».
Те рішення, викладене у 23-му параграфі декларації Бухарестського саміту 3 квітня 2008 року, проголошує: «НАТО вітає євроатлантичні прагнення щодо членства в НАТО України та Грузії. Сьогодні ми дійшли згоди, що ці держави стануть членами НАТО».
У тому документі також було розпорядження про розгляд питання ПДЧ України і Грузії на наступній зустрічі міністрів закордонних справ альянсу у грудні 2008.
Але впродовж понад 12 років після схвалення тієї декларації ситуація не просунулася.
Натомість за той час відбулася Російсько-Грузинська війна у серпні 2008 року, Україна під керівництвом президента Віктора Януковича 2010 року проголосила відмову від вступу в будь-які оборонні союзи, а 2014 року Росія захопила Крим, і очолювані Росією сили почали війну на Донбасі.
Після втечі Віктора Януковича в Росію Верховна Рада у грудні 2014 року скасувала позаблоковий статус України і знову проголосила євроатлантичну інтеграцію головним напрямком зовнішньої політики.
Чому НАТО не запрошує Україну?
На думку колишнього посла США в Україні Стівена Пайфера, який зараз працює в програмі Академії Роберта Боша у Берліні, «всередині НАТО зараз немає великого прагнення надати Україні ПДЧ, і це жорстка правда».
Стівен Пайфер вважає, що для політиків країн НАТО відповідь на заклики Києва пов’язана з таким міркуванням: «Якщо Україну прийняти в НАТО, наприклад, завтра, то чи означає це, що післязавтра треба вступати у війну проти Росії?»
Питання про війну не зовсім риторичне, бо Росія вже захопила і проголошує своїм Кримський півострів, анексію якого не визнає Захід, і Москва підтримує збройні сили, які протистоять українській армії на Донбасі.
Тобто, якби Україна в цій ситуації була членом НАТО, то мала б бути задіяна 5 стаття договору НАТО, що називає напад на одну країну організації нападом на всіх.
«І в НАТО не готові починати війну з Росією за Україну», - каже аналітик Стівен Пайфер, який колись у якості дипломата непевне використовував би більш обтічні пояснення.
Країни НАТО і зокрема США вже допомагають Україні підвищувати обороноспроможність, як постачаннями зброї та військового спорядження так і спільними навчаннями.
Хоча відповідь на заклик Зеленського про ПДЧ зависла у повітрі, Стівен Пайфер вважає, що в умовах нового тиску Росії така допомога Заходу Україні може і повинна бути посилена.
Чи правильно робить Зеленський?
«Немає нічого дивного в тому, що президент України в даній ситуації покладає надії на НАТО і говорить про членство в організації», - каже Сара Лейн з британського аналітичного центру Королівський інститут об’єднаних служб.
Але вона як і інші західні спостерігачі висловлює сумнів у тому, що відповідь НАТО на заклики України може раптом стати позитивною.
Одна з думок полягає у тому, що низка західноєвропейських країн вважають, що російсько-українська війна у теперішньому стані все ж локалізована, і ті країни не хочуть йти на кроки, які можуть розширити те протистояння і потенційно втягнути Захід у збройний конфлікт.
«НАТО має свою внутрішню динаміку. Країни організації розділені на тих, які більше переймаються проблемами на півдні від Європи, і тих, як країни Балтії, які набагато більше стурбовані загрозою на сході і відносинами з Росією», - каже Сара Лейн.
Вона також скептично оцінює твердження, «що надання Україні ПДЧ посилило б її захист від подальшої російської агресії на сході».
Справа не лише в тому, що Росія погрожує діями у відповідь на можливість вступу України в НАТО, зауважує аналітик, але й у тому, що в самій Україні є політичні сили і великі суспільні групи, які мають сумніви щодо членства в альянсі.
Побоювання Сари Лейн зокрема у тому, «що вимоги Зеленського надати Україні ПДЧ, а також розмови про те, як НАТО вирішить всі проблеми, також загрожують настроям його виборців. Бо він завищує сподівання: мовляв, нам би лише в НАТО, а тоді усе буде гаразд. А це також нечесно».
«У сучасній історії України ми бачили випадки, як після більш прозахідного президента до влади одразу ж приходив проросійський… Я вважаю, що це також частина стратегії Росії в цій ситуації - що в результаті розчарування українців Заходом, Україна якось повернеться в орбіту Росії», - підсумовує вона.
Чи треба Українським лідерам відмовитися від ідеї вступу в НАТО?
Стівен Пайфер на таке запитання має відповідь з двох частин:
«Перша полягає в тому, що, коли Україна дивиться на стандарти ЄС і НАТО, то українцям варто запитати себе, чи ті цінності і стандарти корисні для України?
І це не лише військові стандарти, але й ринкова економіка, це також стандарти демократії.
Люди думають про НАТО як оборонну установу. Але я можу вам сказати, що перед розширенням 2004 року, коли американці розмовляли з майбутніми членам, то йшлося не про оборонні реформи, а про демократичні та економічні реформи.
Отже українцями варто задатися питанням: чи їм потрібно це незалежно від обставин? Я б сказав, що так, але це мають вирішувати самі українці.
Друге полягає у тому, що Україні варто і далі над цим працювати, бо ситуація може змінитися, і можуть з’явитися можливості.
Якщо українці насправді хочуть вступити в НАТО, то їм треба якнайкраще підготувати свою країну, щоб коли нагода постане, то щоб Україна була готова нею скористатися.
Іншим варіантом може бути те, що можливість з’явиться, а Україна може виявитися не готовою.
Це дві причини чому українцям і надалі варто не відмовлятися від своїх прагнень».
Публiкацiї за темою «Військова справа»:
