Севастопольський Дім Москви - плацдарм антиукраїнської політики Кремля
Державність
20900 переглядів
Опубліковано - 20.07.2009 | Всі публікації | Версія для друку
Що таке російська культура і культурний обмін у розумінні кремліських вождів можна наочно простежити на прикладі Дому Москви у Севастополі. Ніяких ознак “споконвічної дружби двох великих народів” за весь час його існування ніхто так і не помітив, проте кидається в очі відверте роздмухування ворожнечі.Після відкриття численних російських інституцій на теренах українського міста Севастополя‚ зокрема й філії Московського університету (в комплексі ще з 9 філіями російських вишів)‚ легалізація ще й представництва міста Москви в Севастополі видавалась абсолютно надмірною. Але, як завжди, мотивація російської сторони була начебто найшляхетнішою: мовляв‚ такий Дім Москви покликаний сприяти бізнесовим контактам‚ культурній співпраці‚ досягненню порозуміння між росіянами і українцями тощо. В цьому контексті обіцяли організувати наукові конференції‚ дискусії‚ зустрічі представників громадськості. Українська влада, хоча і має за 18 років незалежності величезний прикрий досвід‚ охоче повірила обіцянкам і, як завжди, була ошукана. Насправді йшлося зовсім не про культуру і науку‚ не про освіту та інформацію‚ не про цивілізоване спілкування громадян двох держав‚ а про цілком протилежні наміри.
Тож провокаційний публічний виступ у Севастополі мера Москви Юрія Лужкова в його звичайному антиукраїнському дусі‚ що стався під час відкриття Дому Москви в українському місті‚ був абсолютно не випадковим. То був програмовий виступ. Лужкову та російській владній верхівці був потрібен ще один антиукраїнський плацдарм на півдні України.
На початку липня в Домі Москви відбулася дуже символічна подія‚ що яскраво висвітлює супровід‚ здійснений силами місцевого телевізійного каналу «НТС» («незалежне телебачення Севастополя» – незалежне‚ звісно‚ від України)‚ про який кажуть‚ що
він пов’язаний з місцевим осередком Партії регіонів. «НТС» кілька разів показав севастопольцям збіговисько в Домі Москви і докладно виклав заяви‚ що там лунали. Ті заяви важко кваліфікувати якось по-іншому‚ ніж антиукраїнська пропаганда у формі злісної брехні‚ провокацій і наклепів‚ у формі нацьковування громадян України на власну державу.
Конференція в цьому Домі мала зовнішньо цілком пристойну назву «Росіяни і українці: мова‚ культура‚ історія». Але особистості модераторів конференції запевняли в тому‚ що провокації неминучі. Йшлося про керівника представництва в Україні Інституту країн СНД‚ очолюваного скандально відомим російським політиком Костянтином Затуліним‚ Володимира Корнілова та не менш відомого кремлівського політолога і депутата Державної думи Російської Федерації Сергія Маркова.
Провокатори в дії
Пан Корнілов‚ який відрізняється від пана Затуліна‚ оголошеного в Україні «особою нон-грата»‚ лише наявністю українського громадянства‚ одразу ж повідомив про «зловісні плани» керівництва України організувати новий перепис населення з єдиною метою – «довести‚ що в Україні зовсім не залишилося росіян».
Другою темою був майбутній візит в Україну новобраного Патріарха Московського Кирила. Здавалося б‚ його можна було б потрактувати як звичайний приїзд предстоятеля церкви до своєї пастви. Однак пан Корнілов пояснив‚ що йдеться про подію величезного політично-пропагандистського значення‚ до якого мають підготуватися всі відповідні громади Києва‚ Криму і Севастополя. Себто Корнілов розвіяв наївні уявлення тих‚ хто вбачав у приїзді російського ієрарха в Україну суто церковний феномен. Ми‚ власне, і без Корнілова розуміємо‚ що церковного в цій акції обмаль.
Учасники зібрання пропагували тезу: «Один народ – дві держави»‚ що‚ зрозуміло‚ нівелювало існування українців як нації‚ внаслідок чого Українська держава втрачала свою національну легітимність.
Однак найбільш брутальним і агресивним був виступ Сергія Маркова‚ який звинуватив найвище керівництво України в розпалюванні міжнаціональної ворожнечі в державі‚ в реставрації в Україні нацизму і запропонував відправити все керівництво України на тюремні нари‚ ув’язнити його.
Важко собі уявити‚ щоб будь-який український політик мав можливість публічно виступати з такими заявами в Російській Федерації‚ вимагаючи ув’язнення панів Путіна і Медведєва. Дивно‚ що пан Марков ще досі не оголошений в Україні «особою нон-грата». Дивно‚ чому в такому стратегічно важливому і стратегічно вразливому українському місті‚ як Севастополь‚ дозволяється організація однозначно ворожих акцій‚ що транслюються на телеекранах всіх мешканців міста‚ створюючи атмосферу антидержавної вседозволеності. Дивно‚ що Національна рада з питань телебачення і радіомовлення не виявляє інтересу до бурхливої діяльності телеканалу «НТС»‚ що вже далеко виходить за рамки політичної пристойності.
Але на тому збіговиську-конференції були й цілком кумедні моменти. Зокрема‚ пан Марков велично заявив‚ що Україна не є демократичною країною. Це нагадало фразу Володимира Путіна про те‚ що він‚ Путін‚ після смерті Магатми Ґанді залишився єдиним демократом на планеті‚ якому навіть немає з ким спілкуватися з питань демократії…
Чи не планували з самого початку Дім Москви в Севастополі як координаційний центр для всіх місцевих сил відомого політичного і геополітичного спрямування? Де всіляка культура і освіта є лише таким собі плащиком‚ конспіративним прикриттям зовсім іншої діяльності.
Про «культурологів у цивільному»
Коли голова Служби безпеки України Валентин Наливайченко абсолютно справедливо порушує питання про те‚ щоб офіцери Федеральної служби безпеки Росії‚ які працюють під прикриттям Чорноморського флоту в Севастополі‚ покинули терени України‚ хочеться дещо запитати. А саме: а скільки таких офіцерів працюють «під дахом» Дому Москви?
Адже будь-яка спостережлива людина‚ що чимало років відстежує антиукраїнські акції в Севастополі‚ неминуче помічає чітку координацію і синхронність багатьох антидержавних дій‚ що дає підстави говорити про наявність єдиного штабу‚ де працюють досить кваліфіковані спеціалісти‚ що вміють отримувати максимум пропагандистсько-політичного зиску з будь-якої антиукраїнської витівки. Що це зовсім не самодіяльність‚ свідчить той факт‚ що організатори пікетів проти візитів до Севастополя військових кораблів країн НАТО мають інформацію про час їхнього приходу з точністю до хвилин.
Хтось їм дуже суттєво і на постійній основі допомагає. Хтось диригує. Власно кажучи‚ ці «хтось» і не дуже криються.
Коли влітку 2008 року вандали‚ керовані депутатами місцевих рад‚ знищили українську меморіальну дошку на честь 90-річчя підняття українських державних прапорів на кораблях Чорноморського флоту‚ майже всі керівні учасники ганебної акції отримали нагороди Російської Федерації. Ніхто з них ще й досі не покараний‚ телеканал «НТС»‚ хизуючись‚ постійно показує кадри нападу вандалів на українських моряків і процедуру трощення дошки.
Ніякого засудження цього варварства з боку Партії регіонів та місцевих комуністів не було. Зате тепер‚ коли в Києві пошкодили пам’ятник Леніну‚ народний депутат від Партії регіонів‚ севастополець Вадим Колісниченко в місцевій газеті «Слава Севастополя» виступив з істеричними заявами і погрозами‚ з прокляттями на адресу «вандалів»‚ із закликами покарати найжорстокішим чином не лише винних‚ але й всіх‚ хто поділяє їхні погляди.
Отже‚ коли нищать українські пам’ятники‚ то на думку таких‚ як нардеп Колісниченко‚ то не є вандалізм. Таки подвійні стандарти є нормою і для Партії регіонів‚ і для комуністів.
Нормою є також брехня. Зокрема‚ пан Колісниченко стверджував‚ що пам’ятник Леніна в Києві належить до списку культурної спадщини ЮНЕСКО. Нині севастопольські комуністи‚ регіонали і вітренківці воліють не педалювати питання Нюрнберзького трибуналу‚ де нібито було засуджено ОУН-УПА‚ оскільки українофобів було схоплено за руку і доведено‚ що вони брешуть.
Українській державі треба дуже обережно давати дозволи на відкриття на своїй території всіляких російських структур‚ реальна діяльність яких часто-густо не має нічого спільного з офіційно проголошеними цілями.
Між іншим‚ знаючи ставлення до України та її цілісності з боку мера Москви Юрія Лужкова‚ не можна було сумніватися‚ що відкритий ним у Севастополі Дім Москви буде діяти цілком у дусі свого покровителя. Якби українська влада дуже не хотіла давати дозвіл‚ то ніякого Дому Москви в Україні не виникло б.
Може‚ після подій серпня 2008 року в Грузії українська влада стане дещо обережнішою? Зокрема‚ як засвідчує досвід 18 років незалежності, у місті Севастополі має діяти твердий центральний контроль‚ тут нічого не можна віддавати на відкуп місцевій владі. Якщо Київ не буде контролювати місцевих начальників‚ їх контролюватиме (та й зараз уже в значній мірі контролює) столиця іншої держави…
Хоча й місцеві начальники мають свої аргументи. Мені довелося спілкуватися ще за часів Кучми з одним севастопольським чиновником‚ в якого я запитав: «Чому в місті‚ де населення становить 378 тисяч осіб‚ діє аж 10 філій російських вишів?» А він мені відповів: «Дозволи на відкриття російських навчальних закладів у Севастополі дають у Києві‚ хабарі за це також беруть у Києві‚ а потім телефонують севастопольським клеркам і грізно запитують: а чому так багато у вас іноземних вишів?» Тож більшість проблем Севастополя створюються не в Севастополі‚ а в Києві…
Актуально
Публiкацiї за темою «Державність»:
