- в Україні знаходиться унікальний міст, що пролягає між правим берегом однієї річки. Не вірите? Можете переконатися на власні очі, якщо відвідаєте Кам’янець-Подільську фортецю, що на Хмельниччині. Стара фортеця розташована на скелястому острові, охопленому петлею каньйону річки Смотрич. Таким чином, міст, що веде до фортеці, пролягає між двома точками правого берегу однієї річки. Крім того, ми не знайшли більше прикладів у світі, коли б міст тримався без усіляких підпор, а спирався б тільки на скелі. За однією з гіпотез, цей міст було зведено римлянами ще у II столітті під час походу Траянового війська на Дакію. Нині Кам’янецька фортифікація включена до переліку ЮНЕСКО
Безмірними стараннями чоловіків більшість жінок були зігнані в сімейні резервації. Так що, болюче питання про сенс власного життя було вирішене за них там же і, що цікаво, самими чоловіками, які все ніяк не можуть розібратися з власними проблемами.
Коли дивишся на людське життя з боку, то найчастіше воно схоже на лінію, що вигнута у вигляді параболи, щось, що нагадує траєкторію польоту артилерійського снаряду: крутий підйом, довга пряма ділянка з поступовим набором висоти, і в кінці - неминучий плавний спуск, що енергійно переходить в круте і остаточне піке. І, незважаючи на те, що спочатку ця картинка виглядає, як проста, абстрактна схема, все ж абсолютна більшість людських життів ідеально в неї вписується: фізично, соціально, інтелектуально, як хочете.
Адже приблизно половину свого земного шляху всі сапієнси дійсно знаходяться в енергійному русі, всі прекрасно розвиваються, життя легке, зрозуміле, доступне і повне перспектив! Ейфорія можливостей переповнює і приємно лякає нас. Але - проходить кілька десятиліть і раптом, серед білого дня, несподівано виникає момент якогось незрозумілого гальмування, що пройшло життя і відчуття життя майбутнього мов би завмирає, зупиняється, настає дивна і дуже неприємна пауза, вийти з якої без проблем можуть далеко не всі. Як сказав великий Данте в «Божественній комедії»:
«Земне життя пройшовши до половини,
Я опинився в похмурому лісі,
Втративши правий шлях у пітьмі долини».
Між іншим, розділ, яким починалися ці рядки, так і називався - «Пекло»!..
Але все саме так і відбувається. Зараз цей нелегкий час у чоловіків називають - «криза середнього віку» . Ті, хто вже пройшов його або все ще перебуває в цій важкій фазі, прекрасно розуміють, про що я веду мову.
А вчені формулюють проблему так:
«Криза середнього віку - довгостроковий емоційний стан, депресія, пов’язана з переоцінкою власного досвіду в середньому віці (30-40 років), коли багато з можливостей, про які індивідуум мріяв у дитинстві і юності, вже безповоротно втрачені (або здаються втраченими), а наступ власної старості оцінюється як подія з цілком реальним терміном (а не «коли-небудь в майбутньому»)».
Ви ж розумієте, це я звертаюся до читачів-жінок, - як неймовірно складно чоловіки переживають подібні депресивні стани! Тут тобі і пияцтво, і зради, і суїцид...
Хоча я, наприклад, свою кризу проскочив легко, майже непомітно. Може тому, що ніколи жодних грандіозних планів на майбутнє не будував, а ще, правду кажу, не боявся частенько і з інтересом розмірковувати про власну старість і смерть (мерсі месьє Монтень)! ..
Єдине, що час від часу мене нервувало, так це неясність в питанні про сенс власного існування, необхідність постановки цілей, які виходять за рамки власного життя. Тим більше що і всі навколо мене ретельно займалися пошуками відповідей на такі ж сакраментальні і непотрібні питання: «Звідки ми прийшли в це життя і куди йдемо? .. Що є метою життя? .. Навіщо, для чого жити?..».
Цій моїй легкій інтелектуальній паніці сприяли й численні книжки, що пропонують власні варіанти вирішення проблеми, і які зводяться, в основному, до досягнень у духовній сфері: добро, самопожертва, суспільне служіння... Як варіант, на любителя, - безкорисливе і нескінченне служіння Б-гу, правді та справедливості...
Зрештою, бачачи всю безперспективність пошуків прийнятної відповіді, я просто перестав морочитися подібними питаннями і зупинився на «нульовому» варіанті. Я оголосив собі, що відтепер моє життя не має ні мети, ні сенсу, ні божественного, ні раціонального, а є просто життя заради життя. І єдине, що з усією очевидністю буде тепер мною заохочуватися, так це збереження в цілості мого і моїх близьких дорогоцінного життя, і планомірне продовження роду. Ось цей план був узятий на озброєння, благополучно реалізовано, і на цьому всі неврози, а з ними і моя уповільнена екзистенційна криза, закінчилися назавжди.
«Kinder, Küche, Kirche»
Але ми - чоловіки, нам скаржитися не престало. Безглуздо нити і буркотіти на злодійку долю, там, де треба діяти і ризикувати, ниттям справі не допоможеш. Краще звернути нашу дорогоцінну увагу, що і в житті наших дорогих жінок в свій час наступають такі ж важкі часи. Хоча і проживають вони їх зовсім по-іншому.
Дійсно, немає лиха без добра. Безмірними стараннями чоловіків більшість жінок були зігнані в сімейні резервації. Так що, болюче питання про сенс власного життя було вирішене за них там же і, що цікаво, самими чоловіками, які все ніяк не можуть розібратися з власними проблемами. Знамениті три «К» німецького кайзера Вільгельма II: «Kinder, Küche, Kirche» - діти, кухня і церква - підвели риску під несміливими спробами жінок поміркувати про власне призначення.
Але навіть всесильний кайзер не зміг зупинити Природу!.. Все одно надходить момент, коли жінка починає відчувати в собі нестримне прагнення до бунту і непокори, коли тваринний страх і ганебна залежність від чоловіка змінюється у неї нестримним азартом гончака і жертви одночасно. І називається цей її фантастичний період - «бальзаківський вік»!..
Спочатку про термін. Зрозуміло, що його історія започаткована знаменитим французьким письменником Оноре де Бальзаком. Після виходу його роману «Тридцятирічна жінка» або в іншому перекладі «Жінка в тридцять років», жінками «бальзаківського» віку стали називати пані у віковій категорії від 25 до 35 років. Якщо пам’ятаєте, героїня цього роману віконтеса де Боссеан відрізнялася незалежністю, самостійністю суджень і свободою в прояві почуттів.
Дозволю собі цитату з роману:
«... Тільки в тридцять років жінка вміє користуватися таким виграшним становищем. Вона вміє посміятися, пожартувати, приголубити, не опустивши себе в очах світу. У цю пору вона вже володіє необхідний тактом, вміє торкнутися чутливі струни чоловічого серця і прислухатися до їхнього звучання. Мовчання її так само небезпечне, як і її мова. Вам ніколи не вгадати, - щира жінка в цьому віці, або переповнена облуди, глузлива або щиросердна. Вона дає вам право вступити в боротьбу з нею, але досить слова її, погляду, чи одного з тих жестів, сила яких їй добре відома, і бій раптом припиняється, вона залишає вас і залишається володаркою вашої таємниці; вона вільна зрадити вас на посміховище, вона вільна надавати вам увагу, вона захищена як слабкістю своєю, так і вашої силою».
Володарка, Цариця, Господиня гори!..
У наш час її назвали б емансипованою. Але в 1831 році, коли і був написаний роман, поняття про жіночу самостійність і емансипацію ще дуже і дуже відрізнялося від нинішнього. Власне Бальзак був впевнений і всюди декларував, що: «Бездоганна моральність жінки несумісна з обов’язками і вільними вдачами світу. Емансипувати жінку - значить розбестити її». І хоча мені видається, що це, м’яко кажучи, не зовсім так, не стану ж я зараз сперечатися із самим Бальзаком!.. Та й не в цьому суть.
Важливо, що в перші роки після виходу роману, вираз «бальзаківський вік» іронічно вживався по відношенню до жінок, які своїми волелюбними поглядами були схожі або прагнули бути схожим на героїню роману. І тільки пізніше цей вислів став вживатися в іншому, більш вузькому сенсі, - він почав позначати виключно вік жінки, - приблизно 30 років.
Але й тут є нюанс. 30 років в XIX столітті і 30 в XXI-му - це, як кажуть, дві великі різниці. Сьогодні, приміром, ми буваємо вражені, коли дізнаємося, що Родіон Романович Раскольніков зі «Злочину і покарання» Достоєвського, який убив «стару лихварку» ударом сокири по голові, «... намагаючись не забруднитися в крові; витягнув ключ з верхньої правої кишені, відкрив укладку, зрізав кошіль з шиї», що цій «старій» на момент вбивства було всього лише 42 роки! А «старому» чоловікові Анни Кареніної, трохи більше - 48 років (на початку описаних у романі подій навіть на 2 роки менше)!.. А ми їх, як в кіно, уявляємо собі всіх старенькими, - далеко за 60. А все тому, що зараз люди живуть набагато довше, вони старіють і вмирають пізніше. Ось всі критерії і змістилися. Так що за нинішніми мірками жінка «бальзаківського віку» - це жінка, скажімо так, вже від 35, ну і далі, серйозно за 40. І хоча фахівці вперто вважають цей вік граничним для сексуальної привабливості у більшості жінок, дивлячись на Софі Лорен або Катрін Деньов (або нашу Софію Ротару, - зауваження «Аратти»), з таким висновком погодитися просто неможливо!..
Але повернемося до теми. Встановлено, що якщо, наприклад, у чоловіка гормональний пік припадає на 25-30 років, то у жінки виділення естрогену - жіночого статевого гормону - досягає піку в 35-40 років, іноді трапляється і ще один пік ближче до 50-ти років. Саме тому сексуальний розквіт у жінки припадає саме на період від 35 до 45 років. Адже не дарма кажуть: «У 45 - баба ягідка знову»!
Саме в цей час багато жінок на тлі зміни гормонального рівня здатні відчувати більш сильні сексуальні відчуття, ніж в 20 років. Загострюється статевий потяг, виникає особлива романтичність, що, безумовно, не може не привертати осіб протилежної статі. І небезрезультатно! Особливо якщо під ногами все ще плутається цей убитий горем безпорадний чоловік зі своєю «кризою середнього віку»! ..
«... І так, як у Франції, та й на всьому білому світі, тисячі, десятки тисяч, сотні тисяч жінок відчувають себе незрозумілими і розчарованими, вони знаходять в Бальзакові лікаря, який перший дав ім’я їхньому недугу. Він вибачає будь-який їх невірний крок, якщо тільки крок цей зроблений з любові, він наважується сказати, що не тільки «тридцятирічна жінка», а й «сорокарічна жінка», і навіть саме вона, все пізнала і все спіткала, має вище право на кохання», - так писав про «бальзаківських» жінок Стефан Цвейг.
Жінки від 35 і за 40 - це жінки, що найчастіше вже пройшли сім кіл пекла сімейного, які виростили дорослих дітей і ліворукого бідолаху-чоловіка, і раптом, нарешті відчули себе вільними - морально, духовно і фізично. Вони ніби заново народжуються, заново переосмислюють своє життя і бачать, що в цьому житті ще не все втрачено, ніщо для них не закінчилося, а багато що ще тільки починається. Є можливість жити, кохати, віддаватися новим почуттям по повній і без страху.
З віком до них, нарешті, приходить довгоочікувана розкутість, вони починають цінувати задоволення і перестають обтяжувати себе з зайвими упередженнями і непотрібними комплексами. Жінка «бальзаківського» віку - це дуже сучасна жінка, абсолютно адекватна новому часу.
Так що, милі пані та панянки, не турбуйтеся, - вік ніяк не може вплинути на ЖІНКУ. Адже, врешті-решт, кохання, як казав класик, - це «питання хімії та електрики». І аж ніяк не кількості прожитих років.
Актуально
18276 переглядів
Публiкацiї за темою «Психологія та стосунки»:
